Літературний аналіз твору "Червоне та чорне"

ПЛАН АНАЛІЗУ

1. Історія створення
2. Тематика
3. Проблематика
4. Основні художні образи та їх внутрішні звязки
5. Головні персонажи
6. Сюжет та особливості построєння конфлікту. Місця подій
7. Художня майстерність автора
8. Місце твору в історії світової літератури

            1. Історія створення. Роман був написаний у 1830-х роках на основі реальних фактів, коли Стендаль прочитав грунтовний звіт про справу Антуана Берте в «Судовій газеті». Семінарист Берте, син селянина-коваля, гувернер у буржуазній сім'ї Мішу, удостоївся прихильності господині будинку і потім був звільнений. Ставши гувернером в сім'ї поміщика-аристократа, Берте затіяв інтрижку з його дочкою, за що його знову ж таки звільнили. Вирішивши помститися, самолюбний і честолюбний юнак вистрелив у церкві в пані Мішу. За що був засудженний у Греноблі.

            2. Тематика. На мою думку, тематикою твору є життя молодого та талановитого юнака, чиї чесноти не дуже співпадають з тим, що потребує від нього суспільство. Його карьєра, цілі, та засоби, за допомогою яких він має добиватися цілей. «Співіснування» його приватного життя з його амбіціямі.

            3. Проблематика. Чесність, великодушність, що підносять головного героя над    оточенням, вступають у протиріччя з тим, що диктує йому в існуючих обставинах честолюбство.

            4. Основні художні образи та їх внутрішні звязки. Головними художніми образами є Жульєн Сорель, та два його найбільших кохання - пані де Реналь та Матильда де Ла-Моль. Пані де Реналь, якщо дивитися з точки зору «амбіційного Жульєена», являла собою лише перший єтап у його «великій карьєрі», його перші перемоги. Матильда де Ла-Моль, знову ж таки для «амбіційного» Жульєна, була дуже важливою сходинкою до життя, про яке Жульєн завжди мріяв. Але Сорель був не лише амбіційним, розумним та винахідливи, він був також чутливим та чесним. Пані де Реналь не залишилися для нього лише першим карьерним етапом. Вона уособлює собою просте людське щастя, яке було доступне Сорелю на нетривалий проміжок часу, але Жульєн втратив це, тому що вважав що вона знаходиться у класі людей, проти яких він веде боротьбу. Матильда де Ле-Моль також кохала Жульена, але це було скоріше кохання-протест. Матильда робить виклик нудному суспільству у якому має все, але яке вона щиро зневажає. Вона потай пишається своєю любов'ю, тому що бачить у цьому героїзм: полюбити сина тесляра, знайти в ньому щось гідне любові зневажити думкою інших, - хто б міг зробити таке? Вона протиставляла Жюльєна своїм великосвітським шанувальникам і мучила їх образливими порівняннями. 

Для Матильди це була значною мірою гра, але Жюльєн зміг вийти з неі переможцем, до того ж отримавши землі та положення у світі.

«Роман мій зрештою завершився, і я зобов'язаний цим тільки самому собі. Я зумів змусити полюбити себе цю жахливу гордячку, - думав він, поглядаючи на Матильду, - батько її не може жити без неї, а вона без мене ... »

            5.  Головні персонажи.

            Жульєн Сорель - юнак з народу. К. Ліпранді виписав з роману слова, що характеризують Жюльєна в соціальному відношенні: «син селянина », «молодий селянин», «син робітника », «молодий робітник», «син теслі», «бідний тесля». Справді, син селянина, що має лісопилку, повинний працювати на ній, як і його батько. За своїм соціальним станом Жюльен - робітник (але не найманий); він чужак у світі багатих, вихованих, освічених. Але й у своїй родині цей талановитий плебей з «вражаюче своєрідним обличчям» - немов бридке каченя: батько і брати ненавидять «миршавого», марного, мрійного, незрозумілого їм юнака. У девятнадцять років він виглядає як заляканий хлопчик. А в ньому таїться і клекоче величезна енергія - сила ясного розуму, гордого характеру, непохитної волі, «шаленої чутливості»

            Де Реналь - аристократ, що одружився заради приданого, з прагненням витримати конкуренцію агресивних буржуа. Запрошує гувернера (Жульєна) тільки для того, щоб похвалитися перед Вально. Обидва гонорові, багаті нечесними грошима. Дружньо розмовляють один з одним, але за очі будують підступи

            Пані де Реналь - щира, чесна, трохи простодушна і наївна. Щиро закохується в

Жульєна. Але середовище, в якому вона існує змушує і її брехати. Вона залишається

дружиною де Реналя, якого зневажає, розуміючи, що цінність для нього представляє

не вона сама, а її гроші.

            Вально – головний конкурент де Реналя, котрий пізніше стає мером. 

      

            Абат Пірар. Сорель зустрічається вперше з ним у семінарії. Абату подобається розумний учень, але він намагається цього не виявляти. Вони схожі з Сорелем. Більшість не любить їх за розум, начитаність, вони - противопоставленность іншим семінаристам. Кожен готовий донести на них, був би привід. У підсумку абата виживають із семінарії. Перейти в інше місце йому допомагає пан де Ла-Моль.

            Пан де Ла-Моль. Бере участь у таємних зборах, схожий на ультрароялістов 1820-х.

Має велику книжкову бібліотеку. Знаходиться між двома групами. В нього є друзі, 

яких він використовує, і гроші. Добре ставиться до Сореля з самого початку, не

зневажає його походження. Цінує його по роботі.

            Матильда -  самолюбна і горда, виступає повною протилежністю пані де Реналь.

Вона часто жорстока і безжальна в своїх судженнях про людей і ображає Жюльєна, 

змушуючи його винаходити хитромудрі засоби, щоб підпорядкувати її собі. Але є те,  

що зближує її з першої героїнею, - Матильда, хоч і розсудливо, а не інстинктивно, теж

прагне до щирого почуття любові.

6.     Сюжет та особливості построєння конфлікту

Роман складається з трьох епізодів. Умовно їх можна поділити на 9 періодів, чи дій.

Вер'єр – занедбане, не стримне, французьке село Гунь-Гудунь. Його мер – пан Реналь, власник цвяхової фабрики – типовий портрет пихатого дворянина, який всіми правдами й неправдами здобув собі місце під сонцем і тепер щосили зберігає його. У Реналя є жінка і троє дітей.

            Мер містечка конкурує зі своїм давнім суперником – багачем паном Вальном, тому Реналь йому на заздрість хоче найняти своїм дітям гувернера. Він чує про Жюльєна Сореля – сина теслі, який пагано знає латинь. Мер йде до його батька і «випускає його з повідка».

            Жюльєн – біла церква серед інших. Ще змалку він відрізнявся від сестер крихкістю статури, він привчився ненавидіти батьків, для нього люди – це жаби, яких треба відпустити назад в болото. Його єдиним спасінням були книжки, які йому залишив відставний лікар, який часто брав Жюльєна на цілі дні вивчати латинь та історію. Лікар був палким бонапартистом, тому недивно, що серед книжок Жюльєна, його улюбленою був «Меморіал Святої Єлени». Жюльєн жив мріями про військову кар'єру, йому марилися гучні кампанії, успіхи у світі… проте раптом він заявив, що збирається стати священиком. З того дня він усюди носив з собою Біблію, яку він, до речі, вивчив напам'ять.

Сорель потрапляє у дім пана де Реналя і швидко здобуває блискучу ручку. Молодий, двадцятирічний, з трохи жіночими рисами обличчя, він привертає до себе увагу пані Реналь. Недивно, що честолюбний Жюльєн вирішує звабити її. Врешті це йому вдається. Пані Реналь, яка ніколи до цього не кохала, палко віддається пристрасті. Його роман з жінкою мера просочується у місто: починають надходити анонімні листи. У Жюльєна є його єдиний друг – підприємець Фуке ,який торгує лісом. Він робить Жюльєну пропозицію стати компаньйоном, але той відмовляється. Йому доводиться залишити Вер'єр, він їде у Безансон, у семінарію.

Безансон

Жюльєн приїжджає у незнайоме місто. Він вже не думає про залишене кохання – попереду яскраве майбутнє, ціле нове місто. Він вступає до семінарії, ректором якої є суворий янсеніст абат Пірар. Абат бачить «священний вогонь» у юнакові. Тепер він –семінарист.

            Проходять довгі, пекельні місяці. Жюльєн –чужак для інших; його блискучі успіхи з усіх наук тільки віддаляють його від інших. Проте молодий семінаріст і не бажає дружби - він бачать лише потвор, підлабузників. Він почуває себе вищим за всіх.

Сорель прив'язується до свого духівника, абата Пірара. Він – єдина чесна людина у семінарії, тому недивно, що інші намагаються скинути його з посади.

Абат Пірар знайомий з маркізом де Ла-молем по одній судовій справі. Вони листуються і з часом стають друзями. Маркіз пропонує абату добру парафію біля Парижа. Абат їде до міста поговорити з паном де Ла-молем. Виявляється, що тому потрібен секретар. Абат пропонує на це місце Жюльєна. Маркіз погоджуються.

            Але перед цим Сорелю треба побачитися зі своєю коханою – пані Реналь. Він їде до Вер'єра, вночі пробирається до її кімнати. Пана Реналь за минулі місяці вдарилась у релігію. Кохана Жюльєна, вона впевнила себе, що скоїла страшний гріх і тепер повинна карати себе усе життя. Проте варто їй тільки побачити коханого і всі довгі місяці ніби забуті – вона знову з вже більшою пристрастю віддається коханню. Жюльєн тікає з дому під пострілами рушниці, відчуваючи себе, як і його кохана, найщасливішою людиною на світі.

І так трапляється, що, пробувши усього лише 2 місяці (замість трьох років), у семінарії, Жюльєн прямує до Парижа, міста нових здійснень, мрій і перемог, міста життя, серця Франції.

            Париж

Життя Жюльєна Сореля перевертається до гори дригом. Він – секретар у одному з найпрестижніших домів Парижа. Колишній семінарист знову заробляє собі гарну репутацію. Йому доводиться кожного вечора сидіти на прийомах у салоні маркіза. Проте світське життя, яке тільки й може проштовхнути його у вищій світ не вабить Жюльєна; він вищий від цього.

Маркіз де Ла-Моль - дивакуватий дворянин з благородним серцем. Він має неабиякий вплив у світі і в першу чергу це пояснюється його надзвичайним розумом, а потім вже походженням. Його недолік в тому, що він підкорюється своїм примхам. В нього є дружина та двоє дітей:донька та син–граф Норбер, юнак дев'ятнадцяти років,який хоробро воював в Іспанії.

З часом маркіз прив'язується до свого секретаря. Жюльєн справляється з роботою відмінно: справи маркіза в ідеальному порядку. Пан де Ла-Моль, як виявляється, ще й причетний до нових революціонерів. Маркіз довіряється Сорелю і бере його з собою на одне з засідань. Жюльєн виконує з честю ще й деякі небезпечні завдання.

А тим часом бурхливо розвивається нове кохання Жюльєна - мадемуазель де Ла-Моль. Це кохання виявляється зовсім не таким, як з пані Реналь. Сорель проходить через всі кола пекла, і зрештою домагається справжнього пристрасного кохання Матільди, доньки маркіза.

Звичайно, що шлюб такої високородної дами з буржуа, сином тесляра, неможливий, адже її батько планував її одруження з паном де Круазнуа, герцогом. Матільда слухати про це не хоче – сенс її життя тепер у коханні до Жюльєна. Маркіз дізнається про все, він у розпачі, проте його любов до доньки виявляється занадто сильною, і він дає свою згоду. Пан де Ла-Моль дарує закоханим землі, ренту, назначає Сореля поручником у гусарський полк… Матільда тим часом наполягає на одруженні. Жюльєн щасливий, він досяг мети.

            Все руйнується в один день. Пан де Ла-Моль отримує листа, де з усіма подробицями розповідається про пані Реналь і Жюльєна. Маркіз їде з Франції, так і не давши згоди бути присутнім при одруженні.

            А Жюльєн Сорель, майже втративши розум, їде до Вер'єра, купує пістолети, та іде до церкви, де повинна бути пані Реналь. Опинившись поруч, він стріляє в неї. Тут він втрачає свідомість, проте так і не дізнається найгіршого(а може й найкращого для нього) – пані Реналь не вбита.

В'язниця.  Жюльєну загрожує страта, проте суд ще не відбувся. А поки він сидить у в'язниці у Вер'єрі. Згодом його переводять до фортеці Безансону. Там його навідують Матільда, Фуке. Вони роблять все для того, щоб запобігти смертній карі. Проте Жюльєн вже приготувався до смерті і не збирається тікати чи брехати на суді. Тільки тепер він розуміє, що єдине кохання в його житті – це пані Реналь, яку він убив. Жульєн дуже страждає від того, що вбив «святу людину». Але виявляється, що це не так – його кохана жива. Пані Реналь відвідує його й прощає йому його нерозважливий вчинок. Вони знову щасливі, і нічого більше їм не треба.

            Проходить суд, на якому, незважаючи на обіцянки, Жюльєна засуджують до смерті, через гільйотинування. Пані Реналь змушує його подати апеляцію, проте вона не допомагає. Останні дні Жульєн проводить у казематі разом із коханою.

Він помирає у сонячний день, спокійно і з честю. Мадемуазель де Ла-Моль, на зразок Королеви Маргарити, забирає голову страченого коханого та власноруч закопує її.

А пані де Реналь помирає через три дні після страти, обіймаючи своїх дітей.

6.     Художня майстерність автора

            Стендаль висував зовсім інші вимоги до стилю, прагнучи до граничної точності, ясності і простоті. Він писав в одному листі до Бальзака:«Я знаю одне тільки правило: бути зрозумілим. Якщо мене не можна зрозуміти - весь мій світ не існує ». Стендаль пропонував вчитися цій ясності, точної, ділової інтонації стилю у «Цивільного кодексу» Наполеона. Він говорив, що під час роботи над «Пармської обителлю», для того щоб взяти правильний тон і завжди бути природним і точним у виразах, він щодня читав по дві-три сторінки «Цивільного кодексу».
            У стилі Стендаля це прагнення бути ясним і простим виражалося як боротьба з усякого роду довготами. Стендаль не терпів розлогих описів. У цьому сенсі стиль Стендаля дуже помітно відрізняється від стилю Бальзака, який нерідко був схильний до епічних описам. Стендалю епічність чужа. Дуже часто, бажаючи зобразити широку картину дійсності, Стендаль обмежувався лише однією-двома фігурами для її змалювання; але ці фігури отримують граничну виразність і типовість. Тому провінційне дворянство в «Червоному і чорному» Стендаль характеризує через образ де Реналя: але цей образ набуває особливу ясність і граничну типовість, тому що в ньому письменник вдало поєднує риси аристократа і буржуа: чванство з буржуазною жадібністю.
            У цій здатності дуже коротко, лише кількома чіткими штрихами намалювати іноді велике типове явище реалістичний геній Стендаля проявляє себе особливо повно. Письменник вміє, характеризуючи ту чи іншу сторону життя, розкрити в ній саме головне. Особливість стилю Стендаля добре визначив Бальзак, сказавши про нього: «Бейль слідував великому принципу: горе у мистецтві тому, хто говорить все».
            Свою вимогу ясності, простоти, раціоналістичної точності Стендаль вносить в ту область, яка особливо важко піддається аналізу, саме в область зображення психології героя. Стендаль входить в історію літератури як найбільший майстер психологічного роману XIX століття. Зображуючи складний душевний світ героїв красного та черного, Стендаль не боїться прокласти нові шляхи. Він сміливо застосовує метод точного аналізу також і в області психології. І в цей світ він прагне внести точність, ясність і науковість. Жульєн Сорель у Стендаля стає об'єктом його пильної уваги, він простежує його психічний стан дуже ретельно, в різні моменти його життя. Але, вивчаючи психологію героя, прагнучи проникнути в неї, вивчити закони психічного життя людини, Стендаль ніколи не перетворює внутрішній світ героя в якусь замкнуту сферу. Однією з величезних заслуг Стендаля як реаліста є те, що психіка його героїв завжди визначається сукупністю соціальних умов, в яких вони живуть і діють. Так, Стендаль чудово показує, як середовище накладає відбиток на характер Жюльєна, як вона починає розкладницьки діяти на нього. Типові характери Стендаля завжди виростають з типових обставин, з умов часу і тієї гострої, ніколи не припиняється боротьби, яку веде його герой з навколишнім суспільством.
           

            8. Місце твору в історії світової літератури

            Творчість Стендаля зіграла важливу роль у розвитку французької літератури. Вона стала початком нового періоду - класичного реалізму. Саме Стендаль першим обгрунтував головні принципи і програму нової течії, а потім з великою художньою майстерністю втілив їх у своїх творах. Саме «Червоне і чорне» стала найвизначнішою роботою письменика, яку сам автор досить точно назвав хронікою XIX століття.